Нагірний Карабах: чи існує мирне рішення конфлікту?
- 8 years ago
Цим солдатам ще немає 20 років. Деяким довелося вперше побувати на війні минулої весни.
Обмін вогнем між арміями самопроголошеної республіки Нагірний Карабах та Азербайджану знову розпалив давній конфлікт, який перебував у замороженій стадії понад 20 років.
Арам Єґорян, солдат:
“Ми захищаємо нашу батьківщину, сім‘ї і всіх, хто живуть на цій землі”.
Включений до складу Азербайджану за радянських часів, цей регіон, населений переважно вірменами, проголосив незалежність 1991 року.
Почалася війна, яка забрала понад 25 тисяч життів та спричинила переселення більше мільйона жителів.
1994 року було оголошене припинення вогню після перемоги вірменів. Від того часу сутички постійно поновлюються.
Минулого квітня на північ від лінії зіткнення конфлікт спалахнув знову. Встановлене перемир‘я дуже хитке.
Валері Ґорія, кореспондент euronews:
“Нам не дозволили виходити за межі траншей. На іншому боці, лише за сотню метрів звідси, перебувають військові Азербайджану. Попри оголошене припинення вогню, ці солдати вартують удень і вночі”.
Минулого квітня армію Нагірного Карабаху підтримали численні добровольці з Вірменії. Солдати кажуть, що будь-якої миті готові до наступу азербайджанських сил.
Севак Сардарян, командувач артилерії генштабу, Північний фронт:
“Від часу припинення вогню у 1994 році противник весь час порушує його. Це вони почали перші минулого квітня. І немає жодних причин, щоб вони не розпочали знову. Тепер ми краще підготовлені, і якщо це станеться, наш опір буде дуже сильний”.
Поруч з лінією фронту розташоване вірменське селище Талиш, що було епіцентром боїв у 1990-х роках. Цієї весни його знову повністю зруйнували. Усіх жителів евакуювали. Нам розповіли, що троє цивільних, які відмовлялися виїхати, загинули під час боїв.
Ґарік повернувся до місця подій, аби показати нам руїни свого будинку.
Ґарік Оґанян, переселенець з Талиша:
“Ось наш будинок. Я тяжко працював упродовж 20 років, аби збудувати його. Нас було дев‘ятеро, всі ми жили в цьому будинку. Подивіться! Все зруйноване, нічого не залишилося. Я не знаю, що робити”.
Ґарік оселився у сусідньому селі в батьків його дружини разом із матір‘ю, дружиною та 5 дітьми. Умови життя тут дуже складні, але вони бояться повертатися до свого села.
Амалія Оґанян, матір Ґаріка:
“Мій другий син загинув в бою, за це мені платять пенсію. В мене залишився один син, а в нього 5 дітей. Як нам тепер жити? В нас немає ані будинку, ані роботи. І ми вимушені залишатися тут!”
Ґарік Оґанян:
“Коли ми вперше втекли з села у 1992 році, і навіть зараз, ми завжди знали, що війна почнеться знову. Тут завжди стріляють. Зараз ми лише прагнемо, аби конфлікту знайшли якесь мирне рішення”.
Ми намагаємось потрапити на інший бік лінії фронту, до Азербайджану. Туди неможливо переїхати з цієї території. Шляхи між Нагірним Карабахом та Азербайджаном закриті.
Селище Талиш та регіон Тертер, де ми маємо зустріч з азербайджанськими військовиками, розташовані одне від одного лише за 15 кілометрів
Обмін вогнем між арміями самопроголошеної республіки Нагірний Карабах та Азербайджану знову розпалив давній конфлікт, який перебував у замороженій стадії понад 20 років.
Арам Єґорян, солдат:
“Ми захищаємо нашу батьківщину, сім‘ї і всіх, хто живуть на цій землі”.
Включений до складу Азербайджану за радянських часів, цей регіон, населений переважно вірменами, проголосив незалежність 1991 року.
Почалася війна, яка забрала понад 25 тисяч життів та спричинила переселення більше мільйона жителів.
1994 року було оголошене припинення вогню після перемоги вірменів. Від того часу сутички постійно поновлюються.
Минулого квітня на північ від лінії зіткнення конфлікт спалахнув знову. Встановлене перемир‘я дуже хитке.
Валері Ґорія, кореспондент euronews:
“Нам не дозволили виходити за межі траншей. На іншому боці, лише за сотню метрів звідси, перебувають військові Азербайджану. Попри оголошене припинення вогню, ці солдати вартують удень і вночі”.
Минулого квітня армію Нагірного Карабаху підтримали численні добровольці з Вірменії. Солдати кажуть, що будь-якої миті готові до наступу азербайджанських сил.
Севак Сардарян, командувач артилерії генштабу, Північний фронт:
“Від часу припинення вогню у 1994 році противник весь час порушує його. Це вони почали перші минулого квітня. І немає жодних причин, щоб вони не розпочали знову. Тепер ми краще підготовлені, і якщо це станеться, наш опір буде дуже сильний”.
Поруч з лінією фронту розташоване вірменське селище Талиш, що було епіцентром боїв у 1990-х роках. Цієї весни його знову повністю зруйнували. Усіх жителів евакуювали. Нам розповіли, що троє цивільних, які відмовлялися виїхати, загинули під час боїв.
Ґарік повернувся до місця подій, аби показати нам руїни свого будинку.
Ґарік Оґанян, переселенець з Талиша:
“Ось наш будинок. Я тяжко працював упродовж 20 років, аби збудувати його. Нас було дев‘ятеро, всі ми жили в цьому будинку. Подивіться! Все зруйноване, нічого не залишилося. Я не знаю, що робити”.
Ґарік оселився у сусідньому селі в батьків його дружини разом із матір‘ю, дружиною та 5 дітьми. Умови життя тут дуже складні, але вони бояться повертатися до свого села.
Амалія Оґанян, матір Ґаріка:
“Мій другий син загинув в бою, за це мені платять пенсію. В мене залишився один син, а в нього 5 дітей. Як нам тепер жити? В нас немає ані будинку, ані роботи. І ми вимушені залишатися тут!”
Ґарік Оґанян:
“Коли ми вперше втекли з села у 1992 році, і навіть зараз, ми завжди знали, що війна почнеться знову. Тут завжди стріляють. Зараз ми лише прагнемо, аби конфлікту знайшли якесь мирне рішення”.
Ми намагаємось потрапити на інший бік лінії фронту, до Азербайджану. Туди неможливо переїхати з цієї території. Шляхи між Нагірним Карабахом та Азербайджаном закриті.
Селище Талиш та регіон Тертер, де ми маємо зустріч з азербайджанськими військовиками, розташовані одне від одного лише за 15 кілометрів